Как инфляционное таргетирование стало первой глобальной реформой в Украине (укр.)
Після розпаду системи фіксованих курсів на початку 1970-х більшість центральних банків проводили ситуативну політику, тобто використовували набір інструментів в залежності від ситуації, що була або яка очікувалася в майбутньому. Цілі монетарної політики теж не були формально або законодавчо закріплені.
Але проблема часової неузгодженості (time inconsistency), яка притаманна ситуативній політиці, зводила нанівець переваги у гнучкості, а часта зміна цілей політики підривала довіру до центральних банків і звужувала горизонт для інвестицій та збережень. Найважливішим негативом політики "без правил" було те, що центральні банки в процесі прийняття рішень не могли спрогнозувати результати від змін цієї політики, бо ці рішення були непередбачуваними для всіх макроекономічних агентів. На це уперше звернув увагу Роберт Лукас у своїй роботі, що відома як "критика Лукаса".
Часто змінювана монетарна політика не була ефективною і це призводило до вищих інфляційних очікувань і вищої інфляції. Натомість політика за правилами не мала цих вад і надавала серйозні переваги. Перші підходи "гри за правилами" у монетарних політиках провідних банків світу базувалися на встановленні проміжних цілей щодо зростання грошових агрегатів. Але нестабільний зв'язок між приростом грошей та інфляцією не давав центральним банкам ефективно контролювати інфляцію. Натомість інфляційне таргетування протягом останніх 27 років зарекомендувало себе як дуже ефективний "framework", який зараз використовують більш ніж 40 країн як з високими, так і з середніми та низькими рівнями доходів.
Зараз режим ІТ є дуже гнучким і постійно трансформується у відповідності із новими викликами у світовій економіці та фінансах. При цьому, незважаючи на те, що цінова стабільність, яка зазвичай визначається через кількісний показник інфляції, продовжує бути стратегічною ціллю для центробанків, решта ключових показників також знаходяться "під опікою". Центральні банки сприяють економічному зростанню та інвестиціям у реальний сектор.
Але успіх інфляційного таргетування залежить від факторів, які не завжди належать до сфери відповідальності центрального банку, або мають досягатися у взаємодії з урядом та іншими державними інститутами країни. Головними з них є відсутність фіскального домінування та розвиненість фінансових ринків.
При інфляційному таргетуванні обмінний курс є плаваючим, але центральний банк опікується курсом з точки зору протидії спекулятивним шокам. Якщо говорити про країни з низькими доходами, де зважаючи на велику частку продуктів харчування та комунальних послуг у споживанні часто-густо діють значні шоки пропозиції, там інфляція є більш нестабільною. Тим не менш у разі прозорої політики та досконалих комунікацій центробанки успішно контролюють інфляцію у середньостроковому періоді завдяки "заякореним" очікуванням. Звичайно при цьому кількісна інфляційна ціль є дещо вищою, ніж у розвинутих країнах.
Україна зараз намагається провести широкий пакету структурних та інституціональних реформ в рамках програми розширеного кредитування, (EFF) і перехід до інфляційного таргетування є частиною цього пакету. Тому успіх у проведенні монетарної політики в рамках структури інфляційного таргетування буде залежати більшою мірою від комплексності та швидкості всього пакету реформ.
Олександр Петрик
Доктор економічних наук, професор,
директор МВФ від України в 2013-2017 рр
